очерет
ОЧЕРЕ́Т, у, ч.
Трав'яниста рослина родини злакових із високим стеблом та розлогою пірамідальною волоттю, яка росте на берегах рік, озер, на болотах.
Отже, вони вже й під Хмарищем .. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами (П. Куліш);
Сула вилася нанизу срібною стрічкою по зелених лугах, по сіножатях, по густих очеретах (І. Нечуй-Левицький);
Шаланда пройшла поза купою очерету й випливла на Кардашинський лиман (Ю. Яновський);
// збірн. Стебла цієї рослини.
Тоненькі, штучно виплетені з очерету тини відділяли Замфірів виноградник від сусідніх (М. Коцюбинський);
В кожному садку біліла хата, вкрита ґонтом або очеретом (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)