очерет
ОЧЕРЕ́Т, у, ч. (Рhrаgmіtеs). Багаторічна водяна або болотна трав’яниста рослина родини злакових з високим стеблом і розлогою пірамідальною волоттю.
Отже, вони вже й під Хмарищем.. Кругом обняла його річка з зеленими плавами, лозами й очеретами (П. Куліш, Вибр., 1969, 49);
Сула вилася нанизу срібною стрічкою по зелених лугах, по сіножатях, по густих очеретах (Н.-Лев., VII, 1966, 20);
Шаланда пройшла поза купою очерету й випливла на Кардашинський лиман (Ю. Янов., II, 1958, 198);
// збірн. Стебла цієї рослини.
Тоненькі, штучно виплетені з очерету тини відділяли Замфірів виноградник від сусідніх (Коцюб., І, 1955, 189);
В кожному садку біліла хата, вкрита гонтом або очеретом (Панч, Гомон. Україна, 1954, 143).
Словник української мови (СУМ-11)