очунювати
ОЧУ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЧУ́НЯТИ, яю, яєш, док., розм.
1. Ставати здоровим, поправлятися після хвороби; одужувати.
– Пийте на здоров'ячко та очунюйте, – тихо обізвався отець Харитін (І. Нечуй-Левицький);
Очунюю потроху, ходжу з палицею по городу, по садочку, спочиваю на старому ліжку (С. Васильченко);
У Драгоманових ніяк не виведеться біда – тільки що очуняв Зоря від ко́ру, тепер заслабла Рада (Леся Українка);
– Я лікував його як міг у лісі, ждав, поки очуняє (В. Кучер).
2. Приходити до пам'яті; опритомнювати.
Я .. входив до темпу справ, наче очунюючи після довгої млості (Ю. Яновський);
Коли Бульба очуняв від удару і глянув на Дністро, козаки вже були на човнах і гребли веслами (О. Довженко);
Довго була непритомною Вікторія і лише через годину очуняла і застогнала (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)