паламар
ПАЛАМА́Р, я, ч.
Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; дячок, псаломщик, причетник.
Коло амвона стояв паламар, держачи в руках тарілочку задля грошей (А. Кримський);
Паламар засвічує свічки, і з темних кутків раптом виступають лиця святих (О. Донченко);
* У порівн. – Вихилить становий другу склянку, шибоне вона йому в голову – і почне він клепати язиком, наче паламар той у дзвона (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)