паламар
ПАЛАМА́Р, я, ч. Служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; дячок, псаломщик, причетник.
Коло амвона стояв паламар, держачи в руках тарілочку задля грошей (Крим., Вибр., 1965, 336);
Паламар засвічує свічки, і з темних кутків раптом виступають лиця святих (Донч., III, 1956, 26);
*У порівн. — Вихилить становий другу склянку, шибоне вона йому в голову — і почне він клепати язиком, наче паламар той у дзвона (Мирний, IV, 1955, 351).
Словник української мови (СУМ-11)