паланка
ПАЛА́НКА, и, ж., іст.
1. На Запорізькій Січі у XVIII ст. – невелике укріплення, обнесене частоколом.
Загін наближався до Тавільжана, і Хмельницький не пам'ятав, щоб поблизу була якась паланка чи хоч би хутір козацький (П. Панч);
* Образно. Коли куделить паутиння, В зеленій ямці і на корчах, Паланка димарів убранням синім Кладе на простір весь похмурую печать (М. Хвильовий).
2. Адміністративний округ у запорожців.
Вся територія Запорожжя [у XVIII ст.] ділилась на так звані паланки (чотири північні і чотири південні) (з наук. літ.);
Іду в паланку – і дивуюсь дивом: Козачка шлик насунула на брови І скакуном летючим довгогривим У поле боклаг мчить важкий дубовий (П. Куліш);
– По дорозі заверну додому в Новосельці, підберу надійних людей і пошлю по слободах Самарської та Кальміуської паланок вербувати запорожців (С. Добровольський).
3. Полкове укріплення, місце перебування полковника з іншими службовими особами полку у запорожців.
– Ходімо у паланку до військового судді – нехай він нас розсудить (О. Стороженко);
– Ну, показуй мені першу паланку, – промовив кошовий отаман (Остап Вишня).
Словник української мови (СУМ-20)