палений
ПА́ЛЕ́НИЙ, а, е.
1. тільки па́лений. Дієпр. пас. до пали́ти¹.
Я бачу той далекий світ І ті шляхи за триста літ, Повиті тирсою і згаром, Побиті й палені пожаром (А. Малишко);
Ра-Менеїс будувала собі піраміду в пустині, – Більше лягло там людей, ніж каміння, паленого сонцем (Леся Українка);
Бреде [Гуменний], змучений, палений спрагою (О. Гончар);
Він усе ще важко дихав, палений гарячкою і сердитістю на всіх людей (І. Франко);
// па́лено, безос. пред.
Ой синочку, порадничку, Ой де ж ти був, мій зрадничку, Як в бік мене улучено, .. І топтано, і палено (О. Олесь);
Палено і орано Землю – рідну сторону, Та земля лишилась молода (О. Ющенко);
При кінці листопада сильно вже зимно, а в моїй [моєму] класі не палено (Уляна Кравченко).
2. у знач. прикм. Який горів (у 1 знач.); горілий.
З димарів хат, що курилися, в повітрі пахло паленим деревом (С. Чорнобривець);
Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився, він свердлив у носі і сльозив очі (С. Голованівський);
// у знач. ім. па́лене, ного, с. Те, що виділяє запах згару.
Ранок був темний-димний і туманний. Страшно пахло горілим і паленим (Ю. Смолич).
3. у знач. прикм. Підданий обпалюванню, прожарюванню з метою одержання певних якостей.
Вилиті з паленого сахару [цукру] два герби, дворянський і земський, красувалися зверху (Панас Мирний);
Була та яма метрів два завдовжки, метра півтора завширшки і обкладена всередині паленою цеглою (Є. Кравченко);
Щоб люлька була чорна, до пластмаси домішувалася палена гума, для цього віддиралося від галоші шматок гуми, палилося її, а кіптяву збиралося на шкло (І. Багряний).
4. у знач. прикм. Дуже гарячий.
Ніяке дерево не витримує в цім безводнім солончаковім краю, на палених вітрах, і тільки вона, жилава акація .. веселить людський зір по присиваських убогих селах (О. Гончар);
// перен. Який розгнівався, розсердився.
Хівря, запримітивши, що Грицько палений, мерщій висунула борщ з печі і постановила коло його (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)