пальчик
ПА́ЛЬЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до па́лець 1.
Враз Харитя почула, що сльози душать її. Зразу якось дуже жаль стало їй слабої матері, дужче заболів той пальчик, що втяла серпом (М. Коцюбинський);
Черевички на високих каблучках тісно обжимають вузеньку ступню, видно, де й пальчики лежать рядочком (Григорій Тютюнник).
2. перен. Невеликий предмет видовженої форми.
Крізь жовтий пересохлий торішній листок пробивається зелений пальчик весняної квітки (Ю. Яновський);
Чай. З вином і з цитриною та овочевим соком. До цього ж солоні пальчики з кмином (Ірина Вільде);
Будь-де, і на стільцях, і на підвіконнях, – валялися, як заманеться, тюбики олійних фарб, квадратики акварелі, пальчики сухих фарб – пастелі (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)