панацея
ПАНАЦЕ́Я, ї, ж., книжн.
Міфічні ліки від усіх хвороб, вигадані середньовічними алхіміками.
Олію з обліпихи вважають майже панацеєю (з наук.-попул. літ.);
// перен., ірон. Універсальний засіб, який нібито запобігає будь-якому лиху, зараджує при розв'язанні всіх проблем.
– Новий лад принесе з собою також нове виховання, а по кількох генераціях будемо мати нове людство. – Еге ж, еге, все тілько якась панацея, якийсь таємничий еліксир на всі хороби [хвороби] (І. Франко);
Грінченко в деяких творах навіть схильний розглядати труд як панацею у звільненні і відродженні народу, хоч разом з тим показує, як в умовах гнобительського ладу принижується й спотворюється чесна людська праця (із журн.);
Ці груди болю, біль грудей. застрашених страждань – нема їм жодних панацей, все поглинає хлань (В. Стус).
Словник української мови (СУМ-20)