пантрувати
ПАНТРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого, що, на кого – що, за ким – чим, із спол. щоб, аби і т. ін., розм.
1. Дивитися пильно, уважно.
Стоїть бідне хлопченя, На вогонь пантрує (С. Руданський);
Казанцев став поруч з Олесею й з жадобою пантрував на білу ручку (І. Нечуй-Левицький);
// Стежити за ким-, чим-небудь, спостерігати щось або дотримуватись чогось.
В своїй світлиці, в роговій башті, з котрої мусили пантрувати за вузьким шляхом межи бескидом й ставом і куди вже раз був направлений вибух, сиділи Орися й Катря (М. Старицький);
За цим чорним – звати його Лавро Кихоть – жінка весь час пантрувала скоса (О. Кундзич);
Гнат пантрував Миколу, щоб той уже й рота не відкрив про ту навіжену його братову, язикату Килину (В. Кучер);
Особливо любив він нічні зміни. коли спало місто, окільні села, коли рівно двигтіла його турбіна в бетонному мішку, а він пильно пантрував її норов, її надсадне дахання (В. Яворівський);
// Виглядати кого-, що-небудь; чекати на когось, щось.
Тимофій пантрує під стовпом, коли кум ітиме із лісничим до корчми (Марко Черемшина).
2. Доглядати кого-, що-небудь; дбати про когось, щось.
– Чи я на те десять літ доглядала вас, пантрувала, як малої дитини, як свого рідного, щоб ви тепер робили мені такий скандал? (І. Франко);
– А чим Біда вам не сподобався? – Біда себе пантрував. Нам ріжки та ніжки, а собі решту, і до панів милостивий, – відлупить та й пустить (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)