панянка
ПАНЯ́НКА, и, ж.
1. розм. Те саме, що па́нна.
– Вона, панянка, мала б іти за тебе, простого хлопа? (І. Франко);
– Панянку вельможа закрив у загратованій вежі, а молодця вкинули до вовків у яму (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Міномети стояли на вогневій, мов панянки: всі в нарядах, всі під кокетливими парасольками, що захищали їх від дощу (О. Гончар);
// перен. Про розпещену, не звичну до праці дівчину.
[Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні богу свічка, ні чорту кочерга! (М. Кропивницький).
2. заст. Незаміжня дівчина.
Тепер Люба – доросла панянка, вже не один панич потай заглядається на неї (П. Кочура).
Словник української мови (СУМ-20)