панянка
ПАНЯ́НКА, и, ж.
1. розм. Те саме, що па́нна.
— Вона, панянка, мала б іти за тебе, простого хлопа? (Фр., VIII, 1952, 56);
— Панянку вельможа закрив у загратованій вежі, а молодця вкинули до вовків у яму (Тют., Вир, 1964, 221);
*У порівн. Міномети стояли на вогневій, мов панянки: всі в нарядах, всі під кокетливими парасольками, що захищали їх від дощу (Гончар, III, 1959, 194);
// перен. Про розпещену, не звичну до праці дівчину.
[Олеся:] Я білоручка: ні панянка, ні мужичка, ні богу свічка, ні чорту кочерга! (Кроп., ІІ, 1958, 266).
2. заст. Незаміжня дівчина.
Тепер Люба — доросла панянка, вже не один панич потай заглядається на неї (Кочура, Зол. грамота, 1960, 19).
Словник української мови (СУМ-11)