паняти
ПАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.
1. Поганяти.
– Буду годувати [коника], то він великий .. виросте, я тоді запряжу його та ну-у-у паняти! (Панас Мирний);
– Наші стріляють! Паняй до колодязя! – Василько затарабанив голими п'ятами по мокрих боках коня (П. Панч).
2. Рушати; прямувати.
– Туди нема тепер дороги, хлопче. З Невою кепські жарти. Так що паняй назад і жди моста, соколику (Василь Шевчук);
– А ти чого тут розсівся? Ану паняй з моєї галяви. Геть! (А. Крижанівський).
Словник української мови (СУМ-20)