паніматка
ПАНІМА́ТКА, ПАНЬМА́ТКА, и, ж., заст.
1. Мати стосовно до своїх дітей.
Було, як здвигне старий брови, стисне уста тонкі та блисконе оком своїм чорним – ми вже з паніматкою ледве дишемо, – одна Катря не боїться нічого (Марко Вовчок);
Зоставалась у нас ще шкапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подушне, бо паніматка заробити нездужала (Д. Мордовець).
2. Господиня, хазяйка дому.
Де хатка, там і паніматка (Номис);
В хугу-непогідь лиху Дідусь плівся на роботу, Підтоптався на шляху, Сів на хвильку коло плоту. – Здоровесенькі були! – Паніматка йому з двору: Ви б до хати краще йшли, Ніж отута під сю пору (П. Грабовський);
В хаті Орися, дарма, що тільки восьмий пішов, справжня паніматка: заметено в хаті, припічок, видно, учора помазала (А. Головко).
3. Ввічлива форма звертання до господині, молодших жінок до старших, чоловіків до жінок.
[Хома (кланяється):] Здорові були, паніматко, з празником, з Новим роком! (М. Старицький);
От молодиці і кричать Явдосі: – Ану, паньматко! вибирай місце на щасливу продажу (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)