паровиця

ПАРОВИ́ЦЯ, і, ж., розм., заст.

1. Парні воли, запряжені разом.

Довго торгувались: дурень удавав, буцімто йому не хотілось продавати тієї шкури, а там і згодивсь за три паровиці волів (О. Стороженко);

Від тракту спускався до річки запряжений паровицею віз (Ю. Мушкетик);

// Пара волів з упряжжю і возом, переважно чумацьким.

– Я приїду пишно та красно, а ти ще краще, – сивою паровицею (бо там усе сиві воли в Мазовиці) (Марко Вовчок);

Сім'я її заможна була: колись старий батько по чотири паровиці у Крим по сіль водив (Б. Грінченко);

// Віз, який запрягають парою волів.

Од Перекопу до Салгіри Покопані шанці; Стоять вози насторч яром – Паровиці чумацькі (П. Чубинський);

Чумацькі паровиці, тим часом добре попідмазувані, вже десь порипали собі далі (О. Ільченко).

2. Спарований одяг, звичайно кожух і свита, одягнені разом.

В свиті холодно, кожуха шкода, – так тоді паровицю натягнув. Кожух гріє, а свита зверху (Сл. Б. Грінченка).

3. Те саме, що па́ра¹ 8.

Нехай вам доленька сама Дарує всякую пашницю, Людей, дотепних до письма, І гарних творів паровицю! (Л. Глібов).

Словник української мови (СУМ-20)