паровиця

ПАРОВИ́ЦЯ, і, ж., розм., заст.

1. Парні воли, запряжені разом.

Довго торгувались: дурень удавав, буцімто йому не хотілось продавати тієї шкури, а там і згодивсь за три паровиці волів (Стор., І, 1957, 47);

Від тракту спускався до річки запряжений паровицею віз (Мушк., Серце.., 1962, 312);

// Пара волів з упряжжю і возом, переважно чумацьким.

— Я приїду пишно та красно, а ти ще краще, — сивою паровицею (бо там усе сиві воли в Мазовиці) (Вовчок, І, 1955, 62);

Сім’я її заможна була: колись старий батько по чотири паровиці у Крим по сіль водив (Гр., І, 1963, 314);

// Віз, який запрягають парою волів.

Од Перекопу до Салгіри Покопані шанці; Стоять вози насторч яром — Паровиці чумацькі (Чуб., V, 1874, 1053);

Чумацькі паровиці, тим часом добре попідмазувані, вже десь порипали собі далі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 30).

2. Спарований одяг, звичайно кожух і свита, одягнені разом.

В свиті холодно, кожуха шкода, — так тоді паровицю натягнув. Кожух гріє, а свита зверху (Сл. Гр.).

3. Те саме, що па́ра¹8.

Нехай вам доленька сама Дарує всякую пашницю, Людей, дотепних до письма, І гарних творів паровицю! (Гл., Байки.., 1959, 308).

Словник української мови (СУМ-11)