пароксизм
ПАРОКСИ́ЗМ, у, ч.
1. чого і без дод. Сильний приступ, раптове загострення якої-небудь хвороби.
Поки дописала листа, Оксані поліпшало і жар пройшов, видно, пароксизм минув (Леся Українка);
Тіц, зціпивши зуби, раптом почав дрібно тремтіти в нападі м'язового пароксизму (О. Довженко);
* У порівн. Він був немов у пароксизмі – груди підносилися і опадали швидко, .. перед очима все крутилося (І. Франко);
// перен. Раптовий приступ якого-небудь сильного душевного збудження, сильного почуття і т. ін. і зовнішній вияв його.
Я було встаю й мушу одягаться та чепуриться, щоб вволить його дурну волю та йти з ним, куди потягне його пароксизм нудьги (І. Нечуй-Левицький);
Пан Вавжак шепнув їй щось на вухо, що викликало в неї справжній пароксизм сміху (Я. Галан);
// перен. Гострий, раптовий вияв чого-небудь.
– Що за дивний у них пароксизм книголюбства! (О. Донченко);
Старий (ку намаганні якось бути почутим, зіп'явсь на лаву, в пароксизмі гніву (Л. Костенко).
2. геол. Різке посилення діяльності внутрішніх сил Землі, що викликає гороутворення, магнетизм і т. ін.
Словник української мови (СУМ-20)