парубкувати
ПАРУБКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Бути парубком (у 1 знач.).
Сього чоловіка всі поважали змолоду. Як парубкував, поведе чорними бровами – дівчата сохнуть і дуріють (Марко Вовчок);
// Вести парубоцьке життя.
Відколи парубкував [Зінько], тільки одна дівчина й припала йому була трохи до вподоби – то була вбога сирота, наймичка Левантина (Б. Грінченко);
Вони давні приятелі; разом парубкували, разом навіть одружувались (А. Шиян);
// Весело проводити час, гуляти в колі молоді.
Ідучи стежками, обніжками, біля сусіднього села, куди не раз ходив парубкувати, помічає він якусь метушню (М. Стельмах);
// перен. Поводити себе, як парубок: гуляти, залицятися до жінок і т. ін.
Часом таки й не витримає – дорікне: – І де твоя совість, Юхиме! Дома жінка хвора.., а ти ось парубкувати зо мною (А. Головко).
2. Бути нежонатим, неодруженим.
Ой, час би, Грицьку, нам, ой, час пошануваться: Не все ж нам, братику, не все парубкувать (П. Гулак-Артемовський);
– Жінку маєш? – цікавився старий, змірявши оком Василя, ніби намагаючись сам вгадати. – Парубкую, – відповів Василь неохоче (М. Томчаній).
Словник української мови (СУМ-20)