паскудити
ПАСКУ́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.
1. кого, що. Покривати брудом; бруднити.
– Чого ти прийшла паскудити мої ворота! Он послинила ворота, як скажена корова! – крикнула од призьби баба Палажка (І. Нечуй-Левицький);
// перен. Дотиком, втручанням, присутністю і т. ін. оскверняти, опоганювати когось, щось.
Звінчав мя [мене] піп з бідою .. Сміються вороги: – Веди біду поза село, не паскудь дороги! (П. Чубинський);
– Ось приведіть лишень сюди Марину, хай подивиться на свого хрещеника. Якби була знала, то малого б у колисці придушила, щоб і світу не паскудив! – одказували паничеві одрадяни (Панас Мирний);
// перен. Виставляти кого-, що-небудь в недоброму світлі, соромити, чорнити когось.
– Сяка-така, волоцюго! Не паскудь моєї хати, не безчесть мого двору! (Панас Мирний);
– Сергійку, – благає [мати] його, – не паскудь ти нашої хати, не сором і моєї старості, і себе між людьми... (П. Козланюк).
2. що. Заподіювати шкоду; псувати.
Супліку ж сю мою ти, Грицьку, сам читай. Ледачому її паскудить не давай (П. Гулак-Артемовський);
– Скажи, хлопе.., ти навіщо паскудиш мій ліс?.. – Боронь боже, прошу ясної пані.., я цього ніколи в панському лісі не робив... – А дві в'язанки дров? (Д. Бедзик).
3. без дод. Випорожнятися (звичайно про тварин, птахів).
Поставивши відра коло порога, Оксана кишнула на курей, що сокотали та паскудили коло хати (А. Іщук).
Словник української мови (СУМ-20)