патлач
ПАТЛА́Ч, а́, ч., розм.
1. Людина з довгим, густим, скуйовдженим волоссям.
Зроду-звіку не оддам своєї Насті за духовного, за якогось патлача та бороданя (І. Нечуй-Левицький);
Чорний патлач у папасі, вигукуючи найстрашніші загрози, сів на коня, оперезав хлопця для певності нагаєм і погнав перед себе (В. Підмогильний);
Ач, патлачі, порозкарячували свої мольберти, начепили на пальці дощечки з фарбочками й подумаєш, яку роботу роблять – важності-бо, пихи, страшенної серйозності скільки (В. Винниченко).
2. Тварина з довгою, густою шерстю.
– Діду! – каже Мелася, – у нас ведмідь був .. – А щоб ти не діждав вже довіку меду й покуштувати, лихий патлачу! – проклинав дід, підносячи та ставлячи вуллі [вулики], як треба (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)