пензель
ПЕ́НЗЕЛЬ, зля, ч.
1. Прикріплений до ручки пучок щетини, волосу або шерсті, що використовується для нанесення фарби, клею і т. ін. на якусь поверхню.
Намащувати папір слід пензлем вільно, без натиску, наносячи клей (або клейстер) від середини аркуша до його країв рівним шаром (з наук.-попул. літ.);
Виліз [маляр] із своєї ятки, достав [дістав] палітру з красками [фарбами] пензель, підмалював (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. перен. Мистецтво живопису.
Далечінь стара У пам'яті нащадків не вмира, Новою розцвітаючи весною. Ти [Афродіта] провідниця в праці й серед бою, Натхненниця і пензля, і пера (М. Рильський);
// Про творчу манеру або про роботу художника.
Товариство заохочення художеств, відзначивши жвавість пензля і гумор, не підтримало Трутовського, визнавши малюнки [“Українського альбому”] незакінченими (з наук.-попул. літ.);
Усамітнено жив він у своїй великій квартирі, в оточенні .. дорогих картин, які належали пензлю Рєпіна, Куїнджі, Боровиковського (Н. Рибак);
* У порівн. Наче пензель смілого митця, Кладе вечірнє сонце дивні фарби (І. Муратов).
Словник української мови (СУМ-20)