перегук
ПЕРЕ́ГУК, у, ч.
Дія за знач. перегу́куватися і перегукну́тися і звуки, утворювані цією дією.
Згук та перегук неначе розворушив сонне лісове царство (І. Нечуй-Левицький);
Розповідає, як із лука Убив турецького царя. Довкіл веселі перегуки Вславляють Байду (П. Воронько);
Але ніщо – ні гордих маршів звуки, Ні велемовних тостів перегуки – Не скаже так про наших днів діла, Як прості й чесні роботящі руки (В. Бичко);
Знадвору долинали тихі перегуки сирен (Я. Гримайло);
З-за дверей кімнат ледве чутно перегук телефонів (І. Кириленко).
Словник української мови (СУМ-20)