перезва
ПЕРЕЗВА́¹, и, ж., діал.
Перегук.
Перезва перепілок;
* Образно. Коли б перезва радісних сердець Моїм пісням назустріч полетіла (Л. Первомайський).
ПЕРЕЗВА́², и́, ж., етн.
Частина українського весільного обряду, звичай, за яким родичі молодої після першої шлюбної ночі йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.
Усе село ніби палало в час перезви, бо все село гуляло на весіллі (І. Нечуй-Левицький);
Вчора справили весілля, А сьогодні на похмілля Ми справляєм перезву (О. Олесь);
Після перезви учасники бенкету переряджаються і йдуть по селу за здобиччю переважно до родичів нареченого і нареченої (з наук. літ.);
// збірн. Учасники такого походу, поїздки.
Місила болото весільна перезва, сповняючи холодне повітря піснями (М. Коцюбинський);
Чумакова рідня топталася, м'ялася надворі, та витівки не припинялися, і тому перезва посідала в сани (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)