переклик
ПЕРЕ́КЛИК, у, ч.
1. Дія за знач. переклика́тися і звуки, утворювані цією дією.
Неслися з долини дивні голоси, іржання коней, брязкіт зброї, переклики вартових (І. Франко);
Тишу зрідка порушував переклик сільських собак (Л. Дмитерко);
Але вона [ніч] була тиха і сторожка, як церковні хори, він навіть чув кроки вартових, коли ті проходили повз двері, і їхню розмову, й [[переклик]] півнів у посаді (Ю. Мушкетик).
2. рідко. Перевірка присутності групи людей викликом за прізвищами або іменами.
Після переклику, коли кожна з ув'язнених озивалася й начальник етапу передавав Бурді формуляр за формуларом, лишалося ще оглянути новоприбулих, що я швидко зробив, запитуючи, чи нема хворих (Б. Антоненко-Давидович);
Килигей стояв перед строєм і з затаєною радістю слухав переклик: десятий... двадцятий... сотий... двохсотий! Це вже була сила! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)