перемовчувати
ПЕРЕМО́ВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док.
1. про що і без дод. Утримуватися від відповіді, переносити, переживати що-небудь мовчки.
[Парвус:] Тільки ж вислухати, як той поганин ображає бога і перемовчувать – се теж спокуса, се може до байдужості довести (Леся Українка);
Що ж би їй стоїло перемовчати про горілку, а то ось що вийшло, яка біда для неї! (Грицько Григоренко);
Вона .. без крайньої потреби не ув'язується з відвідувачами в суперечки. Всім не догодиш. Лаються – перемовч (О. Гончар).
2. тільки док., що і без дод. Мовчати протягом якогось часу.
Зачервоніється, засоромиться [Оксана], рученьками закриється, перемовчить, та вп'ять за своє (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Сахно Черняк:] А стерпно із тими, хто перемовчав, коли вас в'язали? (Л. Костенко).
(1) Перемо́вчати хвили́ну (мить, і т. ін.) – помовчати який-небудь проміжок часу.
Бабуся перемовчала хвилинку та й каже: – То йди, моя дитино. Я тебе .. підожду (Марко Вовчок);
Перемовчавши мить, щоб передихнути, він загорлав іще дужче (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)