перепій
ПЕРЕПІ́Й, по́ю, ч.
1. розм. Дія і стан за знач. перепи́ти 1.
– А бодай вас, пане сотнику! – так загарчав на нього пан Ригорович.. – Се вона [відьма] мені зробила, що я після перепою химери погнав (Г. Квітка-Основ'яненко);
Притулок йому дала в своїй хаті Зуйка – жебрачка й п'яниця, яку він вважав, як і себе в хвилини перепою, пропащою людиною (А. Шиян).
2. діал. Обряд випивання за здоров'я (молодих, новонародженого, породіллі і т. ін.).
Щось зашептали [гості] на краю стола, підморгнула Марія дочці. Анничка втерла очі, засоромилася, але встала, щоб приступити до нового весільного обряду – перепою (Мирослав Ірчан);
– Кажу, як буде весілля, то дивися, Марійко... Ох!.. Щоб з вінком... Щоб до церкви, а не до костьолу... Щоб з виводом, з перепоєм... Як на Укра .. – і закашлялася, зайшлася [мати]... (В. Бабляк);
// Подарунок, врученням якого супроводжується такий обряд.
– За твоє, Марійко, здоров'я, за дітей! – перехиляє чарку Свирид Яковлевич, кидається до кишені, щоб кинути для породіллі перепій, але там нема грошей (М. Стельмах).
○ (1) З (од) перепо́ю, у знач. присл. – від надмірно випитих алкогольних напоїв, від сильного сп'яніння.
Уляну на смерть забила глина, за котрою вона ходила перед великоднем, а Харитон розпився й з перепою вмер в рік по Уляні (М. Коцюбинський);
Не обійшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)