петляти

ПЕТЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм.

1. Іти, пересуватися не по прямій лінії; ідучи, пересуваючись, робити петлі (у 2 знач.).

Дем'ян, вистрибує з вирви і мчить, петляючи, наче заєць (Ю. Смолич);

Їхали вони довго, ще більше крутилися та петляли, все ніяк не могли втрапити, куди треба було (Ю. Збанацький);

// Бути розташованим по звивистій лінії; мати вигини, закрути, завороти (про шлях, річку і т. ін.).

Тепер уже дорога петляла між горбів. Ми виїхали в гори (П. Панч);

Річка підходила крутим берегом під самісінький ліс, петляючи близько під лісом. А по ній петляла дорога (І. Багряний);

// Іти, бігти не по прямій лінії; тікаючи, заплутувати слід (про диких звірів).

Зайчиха як почала петляти по лісі туди-сюди – і зовсім збила їх [мисливців] з пантелику (О. Іваненко);

Зимою, коли жовтий очерет занесе снігом, особливо вечорами, петляють по острову лисиці, вичікуючи на поживу (Григорій Тютюнник).

2. перен., розм. Висловлювати свої думки нечітко, заплутано, не розкриваючи суті і раз у раз відхиляючись від теми.

– Виступить, – поручився за нього Цимбаліст .. – А якщо й петлятиме, то на перший випадок це нормально (О. Гуреїв);

Артемон недовірливо покосував на Омеляна: чорнить, петляє, хитрюга. А для чого? (М. Стельмах).

Словник української мови (СУМ-20)