печера
ПЕЧЕ́РА, и, ж.
1. Утворена діянням підземних вод або вулканічних процесів порожнина в земній корі чи в гірському масиві, що має вихід назовні.
Вони [рибалки] виносили свої човни, що були сховані в тій кам'яній печері од негоди (І. Нечуй-Левицький);
Печери – це перші житла людей. Тут наші предки знаходили захисток від негоди і ворогів, тут відправляли магічні обряди (з наук.-попул. літ.);
* Образно. Після чікагських печер стандартний будинок здався Марії палацом (Н. Рибак);
* У порівн. Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами, немов чорні печери пороззявляли свої роти (Панас Мирний);
// Таке утворення, пристосоване під житло ченця.
Печера його [ченця] лежала на узгір'ї в півгори, серед рідкого лісу (М. Грушевський).
2. діал. Заглибина під берегом річки.
Риба почала ховатися в найглибші місця та печери для зимівлі (І. Франко);
– А риба, каже [Грицько], так і черкається об ноги, а раків-раків, – так тілько руку у печеру засади – заразом з півдесятка так і витягнеш (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)