печера
ПЕЧЕ́РА, и, ж.
1. Утворена діянням підземних вод або вулканічних процесів порожнина в земній корі чи в гірському масиві, що має вихід назовні.
Вони [рибалки] виносили свої човни, що були сховані в тій кам’яній печері од негоди (Н.-Лев., І, 1956, 54);
Печери — це перші житла людей. Тут наші предки знаходили захисток від негоди і ворогів, тут відправляли магічні обряди (Наука.., 4, 1968, 20);
*Образно. Після чікагських печер стандартний будинок здався Марії палацом (Рибак, Час.., 1960, 85);
*У порівн. Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами, немов чорні печери пороззявляли свої роти (Мирний, III, 1954, 261).
2. діал. Заглибина під берегом річки.
Риба почала ховатися в найглибші місця та печери для зимівлі (Фр., VIII, 1952, 78);
— А риба, каже [Грицько], так і черкається об ноги, а раків-раків, — так тілько руку у печеру засади — заразом з півдесятка так і витягнеш (Мирний, І, 1954, 244).
Словник української мови (СУМ-11)