пикатий
ПИКА́ТИЙ, а, е.
1. зневажл. З потворним, бридким або неприємним, несимпатичним обличчям.
– Козаки тоді бились із ляхами понад Случчю, понад Горинню да топились по багнах, а ви з своїми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращі поля та сіножаті! (П. Куліш);
– Хазяїн – лисий такий, пикатий, як визвіриться на мене: а йди сюди (С. Васильченко);
На стінах портрети – весь бюргерський рід: Пикаті, пузаті, пихаті, – арійці!.. (І. Нехода).
2. розм. З опасистим, свіжим, рожевим і т. ін. обличчям.
Поза столом сидить .. сквапний чоловічок..: сивоусий, пикатий, броватий, очима, як списом, пройма (Марко Вовчок);
Він роздумував, чом не похожі ці солдати на тих молодих, лиховусих, струнких і пикатих із шаблями, на конях (І. Гончаренко);
// перен. З круглими, опуклими боками (про предмети).
Гнат з Настею лишились самі в світлиці. Лише пикатий самовар клекотів на столі та, немов надувшись, випускав пару (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)