пикатий
ПИКА́ТИЙ, а, е.
1. зневажл. З потворним, бридким або неприємним, несимпатичним обличчям.
— Козаки тоді бились із ляхами понад Случчю, понад Горинню да топились по багнах, а ви з своїми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращі поля та сіножаті! (П. Куліш, Вибр., 1969, 128);
— Хазяїн — лисий такий, пикатий, як визвіриться на мене: а йди сюди (Вас., І, 1959, 279);
На стінах портрети — весь бюргерський рід: Пикаті, пузаті, пихаті, — арійці!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 295).
2. розм. З опасистим, свіжим, рожевим і т. ін. обличчям.
Поза столом сидить.. сквапний чоловічок..: сивоусий, пикатий, броватий, очима, як списом, пройма (Вовчок, VI, 1956, 281);
Він роздумував, чом не похожі ці солдати на тих молодих, лиховусих, струнких і пикатих із шаблями, на конях (Гонч., Вибр., 1959, 90);
// перен. З круглими, опуклими боками (про предмети).
Гнат з Настею лишились самі в світлиці. Лише пикатий самовар клекотів на столі та, немов надувшись, випускав пару (Коцюб., І, 1955, 57).
Словник української мови (СУМ-11)