пихатий
ПИХА́ТИЙ, а, е.
Якому притаманна надмірно висока думка про себе, зверхність, погорда, зарозумілість, зазнайство.
З воріт вже виїздив на баскому коні пихатий володар замку (Ю. Збанацький);
На західноукраїнських землях Марко Артьомов за короткий час устиг побачити .. надмірну розкіш пихатого панства й убогість простих людей (С. Чорнобривець);
То й що? Ну, примху виконав дурну. Ну, догодив пихатому нездарі (Л. Костенко);
// Який внаслідок зверхності, погорди, зарозумілості, зазнайства зневажливо ставиться до інших.
Сів був [Павлуша] на першу парту. Але підійшов один пихатий, викоханий (Міхно, голови міської управи син ..) і попрохав звільнити місце (А. Головко);
Ось вона стоїть перед “Начальством” .. й, ледве перемагаючи страшну відразу й презирство, просить те пихате й зарозуміле “начальство” дозволу передати чоловікові-в'язневі шматок ячного хліба (І. Багряний);
// Який внаслідок самовпевненості занадто покладається на свої сили, здібності, можливості.
– Харкевич був певен, що прізвище командира дивізії змусить пихатого лейтенанта скоритись (С. Голованівський);
Прийшли чужинці тупі і пихаті, Вже звичні звірі до справ розбою (М. Гірник);
// Схильний до надмірностей у користуванні оздобами, прикрасами і т. ін.
Тоді поряд із багатством і красою, які їй показували ретельні мужі, княгиня Ольга побачила бідність Константинополя, гидоту й бруд, які звичайно заводяться у пихатого, але неохайного господаря (С. Скляренко).
Словник української мови (СУМ-20)