плоть
ПЛОТЬ, і, ж.
Тіло людини або інших живих істот (на противагу психіці, духовному началу).
Тут кость і плоть і жир шкварчали (І. Котляревський);
Вони [релігія й ідеалізм] розглядали її [людину] як істоту, що складається з двох відокремлених і прямо протилежних начал: плоті і душі (з наук.-попул. літ.);
// Людське тіло як носій, джерело чуттєвості.
Бий поклони! І плоть старечу усмиряй. Святе писаніє читай, Читай, читай та слухай дзвона, А серцеві не потурай (Т. Шевченко);
Не було в тім парубоцькім збентеженні грішного збурення плоті, а схвилювала хлопця лиш незборима сила дівочої краси (О. Ільченко);
// перен., книжн. Конкретний матеріальний зміст чого-небудь.
Для художника явище є тією плоттю, на основі якої він тільки і може вірно розкрити дійсність (з наук. літ.).
Умертвля́ти / умертви́ти плоть див. умертвля́ти.
△ (1) Кра́йня плоть – складка шкіри на кінці чоловічого статевого органа.
Справжнім фімозом можна вважати лише такий ступінь звуження крайньої плоті, коли з'являється утруднення в сечовипусканні і затримка сечі (з наук. літ.).
◇ (2) Во пло́ті – втілений у реальний, матеріальний образ.
І сина Божія во плоті На тій Голгофі розп'яла [Іудея] Межи злодіями (Т. Шевченко);
Вхо́дити / ввійти́ [в плоть і] в кров <�Вхо́дити / ввійти́ в кров [і в плоть]> див. вхо́дити;
Кі́стка (кість) від кі́стки (ко́сті) [кров від кро́ві] <�Плоть від пло́ті [кров від кро́ві]> <�Кров від кро́ві> див. кі́стка;
Кров і плоть див. кров;
Набира́ти / набра́ти пло́ті і кро́ві див. набира́ти;
(3) Одна́ (єди́на) плоть – нерозривне ціле.
Мені здається, що ми – одне ціле: одна думка, одна плоть. І вже не лише у неї болить вивихнута нога, а біль і жаль пронизує всього мене (Ю. Збанацький);
Його [В. Маяковського] рядки, немов бичі свистючі, Пекли й разили, щоб навік збороть, Проти ворожої ставав він тучі, Бо знав, що Клас і він – єдина плоть (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)