плюсь

ПЛЮСЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум.

Підбіжить [хлоп'я], підтовкне [підштовхне] – плюсь! – більш половина чарки назад у діжку! (Г. Квітка-Основ'яненко);

Плюсь! – і вже тріпоче камбала на дні в човні... (Остап Вишня).

2. розм. Уживається як присудок за знач. плю́скати і плю́скатися.

Спустився [дід] у сажалку, зайшов поза відьмою і тільки розбив руки, а з рук щось плюсь у воду (О. Стороженко);

– Син холодне любить обтирання – По годині в ванній плюсь та плюсь (Д. Білоус);

Не вдержиться [дитина] та... плюсь вп'ять [знову] на долівку, та й заплаче (Г. Квітка-Основ'яненко).

3. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для позначення швидкого несподіваного руху, переміщення (про появу, зникнення кого-, чого-небудь).

Тут плюсь – Еней, як будто [наче] з неба (І. Котляревський).

Значення в інших словниках

1. плюсь — плюсь вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. плюсь — див. падати; шасть  Словник синонімів Вусика
3. плюсь — виг. 1》 Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно у воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. плюскати і плюскатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. плюсь — ПЛЮСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. Підбіжить [хлоп’я], підтовкне [підштовхне] — плюсь!...  Словник української мови в 11 томах
5. плюсь — Плюсь! меж. 1) Выраж. плескъ предмета, упавшаго въ воду. 2) Шасть. Тут плюсь Еней, як будто з неба: «Ось, осьде я, коли вам треба». Котл. Ен. І. 17.  Словник української мови Грінченка