плюсь

ПЛЮСЬ, виг.

1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум.

Підбіжить [хлоп’я], підтовкне [підштовхне] — плюсь! — більш половина чарки назад у діжку! (Кв.-Осн., II, 1956, 8);

Плюсь! — і вже тріпоче камбала на дні в човні… (Вишня, І, 1956, 186).

2. розм. Уживається як присудок за знач. плю́скати і плю́скатися.

Спустився [дід] у сажалку, зайшов поза відьмою і тільки розбив руки, а з рук щось плюсь у воду (Стор., І, 1957, 85);

— Син холодне любить обтирання — По годині в ванній плюсь та плюсь (Біл., Зигзаг, 1956, 27);

Не вдержиться [дитина] та… плюсь вп’ять [знову] на долівку, та й заплаче (Кв.-Осн., II, 1956, 172).

3. у знач. присудк. сл., розм. Уживається для позначення швидкого несподіваного руху, переміщення (про появу, зникнення кого-, чого-небудь).

Тут плюсь — Еней, як будто [наче] з неба (Котл., І, 1952, 72).

Значення в інших словниках

1. плюсь — плюсь вигук незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. плюсь — див. падати; шасть  Словник синонімів Вусика
3. плюсь — виг. 1》 Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно у воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. плюскати і плюскатися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. плюсь — ПЛЮСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. Підбіжить [хлоп'я], підтовкне [підштовхне] – плюсь!...  Словник української мови у 20 томах
5. плюсь — Плюсь! меж. 1) Выраж. плескъ предмета, упавшаго въ воду. 2) Шасть. Тут плюсь Еней, як будто з неба: «Ось, осьде я, коли вам треба». Котл. Ен. І. 17.  Словник української мови Грінченка