Значення в інших словниках
-
плюсь —
плюсь вигук незмінювана словникова одиниця
Орфографічний словник української мови
-
плюсь —
виг. 1》 Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно у воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. 2》 розм. Уживається як присудок за знач. плюскати і плюскатися.
Великий тлумачний словник сучасної мови
-
плюсь —
ПЛЮСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. Підбіжить [хлоп'я], підтовкне [підштовхне] – плюсь!...
Словник української мови у 20 томах
-
плюсь —
ПЛЮСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що передає сплеск води (або іншої рідини) чи шум від падіння кого-, чого-небудь (звичайно в воду або в щось рідке), а також звук, схожий на такий сплеск, шум. Підбіжить [хлоп’я], підтовкне [підштовхне] — плюсь!...
Словник української мови в 11 томах
-
плюсь —
Плюсь! меж. 1) Выраж. плескъ предмета, упавшаго въ воду. 2) Шасть. Тут плюсь Еней, як будто з неба: «Ось, осьде я, коли вам треба». Котл. Ен. І. 17.
Словник української мови Грінченка