поберегти
ПОБЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. побері́г, регла́, ло́; док., кого, що.
1. Не допустити даремного витрачання чого-небудь; приберегти.
[Бугров:] Киньте [стріляти], поручику, побережіть набої (І. Микитенко).
2. Поставитися дбайливо до кого-, чого-небудь, запобігаючи чомусь.
Марію я просто жалів, як молоде, наївне дівча. Волів поберегти її від Івана (А. Хорунжий);
З Тодорчиного язика просилося розпитати про нову жінку, але поберегла Григора (Б. Харчук);
Пізно ввечері з кількома підводами вирушила на Кубань і я. Мені хочеться знайти брата і поберегти батька (В. Лихоносов).
(1) Поберегти́ себе́ – те саме, що поберегти́ся 1.
[Бичок:] Гріх тобі так за одною дитиною піклуватися.., а про других забувати, а у тебе ще їх трійко, треба поберегти себе задля того дріб'язку (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)