побризкати
ПОБРИ́ЗКАТИ, аю, аєш, док.
1. кого, що і без дод., кого, що чим. Облити дрібними краплями, бризками.
Узяла [відьма] з кухлика якоїсь води та .. побризкала тою водою і себе, і жлукто усередині... (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Вертайся ж тепер додому. Ввійдеш в палац старого князя, зараз побризкай в палаці цим напоєм, помочи й свою хусточку, покропи свою одежу. Як зачують вони дух цього зела, то зараз з неправдивих стануть правдивими, з недобрих стануть добрими (Леся Українка);
[Лизя:] Папашо! От аби ви купили мені духів .. Що запашні – міри нема! Ось понюхайте (Дала йому хусточку). Килька побризкала (М. Куліш);
Яринка взяла кухоль з водою й хотіла побризкати листя (О. Донченко).
2. Бризкати потроху якийсь час.
Може, ті хмари вітрець пронесе, Може, побризкають трохи – і все... (І. Муратов);
// безос.
[Кирило:] Воно вже так щоразу коїтиметься, що погримить, поблиска, часом трошки побризка та й розійдеться (М. Кропивницький).
3. кого, що і без прям. дод. Випити могорич з приводу придбання чого-небудь, радісної події і т. ін.
Обидва загадково посміхалися, і на їх обличчях Огей бачить, що йому сьогодні не минути побризкати якусь подію (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)