побігайчик
ПОБІГА́ЙЧИК, а, ч., звичайно у сполуч. зайчик-побігайчик, розм.
Уживається на позначення зайця (перев. як епітет).
Нехитре діло підстрелити довговухого побігайчика, у якого навіть шелест осикового листу заганяє душу в самі п'яти (з газ.);
У долині, На стежині, Під дубком, Стрівся Зайчик-Побігайчик З їжачком (М. Стельмах);
* У порівн. Вибігло сонце зайчиком, Зайчиком-побігайчиком, Через двори, майданчики – Стриб, стриб! – на вікно (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)