побілити
ПОБІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, док., що.
1. Док. до біли́ти.
Двічі побілила [Маланка] хату знадвору і всередині (М. Коцюбинський);
Побілила [Катерина] вапном стіни (С. Чорнобривець);
Побіливши обличчя Данилові й намалювавши яскраві губи, Прудивус зачорнив йому смолою два передні зуби, і на тому справу скінчив (О. Ільченко);
Заскочена [Олеся] наглим, хоч сподіваним виступом сотні, не мала часу причепуритися як слід, побілити лице та набагрити уста (Б. Лепкий);
* Образно. Прийшла розсудлива зима І світ пістрявий побілила (М. Рильський);
Полотно побілять молодиці (А. Малишко);
Побілила злоба темні лиця [гостей митрополита] (Д. Павличко).
2. Закінчити білити.
– Молодці, – похвалила Марина. – От і побілили... Так і завжди тримайте (Микола Чернявський).
Словник української мови (СУМ-20)