побілити
ПОБІЛИ́ТИ, білю́, бі́лиш, док., перех.
1. Док. до біли́ти.
Двічі побілила [Маланка] хату знадвору і всередині (Коцюб., II, 1955, 29);
Побілила [Катерина] вапном стіни (Чорн., Визвол. земля, 1959, 144);
Побіливши обличчя Данилові й намалювавши яскраві губи, Прудивус зачорнив йому смолою два передні зуби, і на тому справу скінчив (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 204);
*Образно. Прийшла розсудлива зима І світ пістрявий побілила (Рильський, II, 1946, 24);
Полотно побілять молодиці (Мал., Звенигора, 1959, 140);
Побілила злоба темні лиця [гостей митрополита] (Павл., Бистрина, 1959, 44).
2. Закінчити білити.
Словник української мови (СУМ-11)