повбирати
ПОВБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Одягти всіх або багатьох.
Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок (І. Нечуй-Левицький);
// Гарно одягти; нарядити (всіх або багатьох).
Матері повбирали своїх дочок, як ляльок (І. Нечуй-Левицький).
2. Надягти на себе все або багато чого-небудь.
Молодиці і дівчата-відданиці виглядали як у свято, найкраще своє лудіння на себе повбирали, і воно на них як жар горіло, аж сміялося (Я. Качура).
3. Прикрасити, прибрати чимсь усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох.
Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира (Г. Квітка-Основ'яненко);
Гостей в гірлянди повбирали, на зустріч в місто повели (П. Тичина);
* Образно. Прислухався я їй раз, як вона вела якусь розмову, але кажу вам щиро, що наколи б була менше гарна, то не прощено би їй ніколи тих дурниць, котрі, немов цвітами, повбирала гарними словами (О. Кобилянська);
Ой ти, краю, наш раю! Ти сяєш степами-полями, Повбиравши степи та поля, мов стрічками, річками (П. Куліш).
4. розм. Забруднити, вмочивши в щось, обсипавши чимсь, усе або багато чого-небудь.
В'язова тінь кудлата, що звисала Над берегом, була така густа І чорна-чорна, що у неї можна Було, неначе в смолу, повбирати Рукава наших білих сорочок (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)