повбирати

ПОВБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Одягти всіх або багатьох.

Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок (Н.-Лев., III, 1956, 152);

// Гарно одягти; нарядити (всіх або багатьох).

Матері повбирали своїх дочок, як ляльок (Н.-Лев., III, 1956, 139).

2. Надягти на себе все або багато чого-небудь.

Молодиці і дівчата-відданиці виглядали як у свято, найкраще своє лудіння на себе повбирали, і воно на них як жар горіло, аж сміялося (Кач., Вибр., 1947, 119).

3. Прикрасити, прибрати чимсь усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох.

Коси у неї, як смоль, чорнії та довгі-довгі, аж за коліно; у празник або хоч і в недільку так гарно їх повбира (Кв.-Осн., II, 1956, 25);

Гостей в гірлянди повбирали, на зустріч в місто повели (Тич., II, 1957, 276).

4. розм. Забруднити, вмочивши в щось, обсипавши чимсь, усе або багато чого-небудь.

В’язова тінь кудлата, що звисала Над берегом, була така густа І чорна-чорна, що у неї можна Було, неначе в смолу, повбирати Рукава наших білих сорочок (Вирган, В розп. літа, 1959, 220).

Значення в інших словниках

1. повбирати — повбира́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. повбирати — -аю, -аєш, док., перех. 1》 Одягти всіх чи багатьох. || Гарно одягти; нарядити (всіх чи багатьох). 2》 Надягти на себе все чи багато чого-небудь. 3》 Прикрасити, прибрати чимсь усе чи багато чого-небудь, усіх чи багатьох. 4》 розм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. повбирати — Повбира́ти, -бира́ю, -бира́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. повбирати — ПОВБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що. 1. Одягти всіх або багатьох. Балабуха повбирав жінку, паннів і вивів на ганок (І. Нечуй-Левицький); // Гарно одягти; нарядити (всіх або багатьох). Матері повбирали своїх дочок, як ляльок (І. Нечуй-Левицький).  Словник української мови у 20 томах
5. повбирати — Повбирати, -ся гл. = повбірати, -ся.  Словник української мови Грінченка