повибивати
ПОВИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Вибити все або багато чого-небудь.
– Не смійтеся, – кажу, – як розсердите мене, то я вам і вікна повибиваю (О. Стороженко);
Вона згадала й про голубники, – треба було .. подивитись, чи не повибивав там хто стін (С. Скляренко);
Ні, годі! Мені вже й так за ті кури скоро люди очі повибивають. Ідіть самі та й крадіть (С. Васильченко).
2. Ударяючи, витріпати, очистити все або багато чого-небудь.
Повибивати подушки.
3. Ударами добути з чогось усе або багато чого-небудь.
Повибивати насіння з соняшників;
// перен. Б'ючи кого-небудь, домогтися багато чогось.
Тепера вам батьківські заповіти Повибивав із серця Агріман І перетяг вас на кривеє й темне (А. Кримський);
Максим дуже помиляється, гадаючи, що небожчині норови можна силоміць повибивати (Л. Яновська).
4. Витоптуючи (про людей, тварин), б'ючи (про град, дощ і т. ін.), винищити посіви, городину, траву тощо у великій кількості, скрізь або в багатьох місцях.
– Ви своє позбираєте [просо], а мою пайку хай хоч і вітер повибиває, – відказала Горпина (Л. Яновська);
Кулями поклюють землю, пшеницю, повибивають соняшники (М. Куліш).
5. Ударяючи чим-небудь, робити заглибини, отвори і т. ін. у великій кількості, скрізь або в багатьох місцях.
Місцина справді стала пустирем одгонити... Собаки так і гніздяться! – кубла повибивали... (Панас Мирний);
Йому наснився садок, малинові хащі, в яких кури повибивали кубла (О. Гончар).
6. Убити, винищити всіх або багатьох.
Такого народу повибивали під ту війну (Сл. Б. Грінченка).
7. Відтворити, нанести на що-небудь або витиснути на якомусь матеріалі певні знаки (у великій кількості).
Уперше це вона нарядилася в неї [спідницю] і цілий день виходила.., общипуючи ту спідницю кругом себе та скалючи [скалячи] зуби до рябих полос, що повибивав вибійщик [вибійник] (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)