повилазити
ПОВИЛА́ЗИТИ, ить, имо, ите і ПОВИЛІЗА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Лізучи, вибратися звідки-небудь кудись (про всіх або багатьох).
Не лякайся, милий брате, Що гадюче кодло кляте Своїм черевом неситим Повилазило з болота (П. Грабовський);
Скликав [Тико] усіх собак. Повилазили вони з-під снігу (М. Трублаїні);
На всі лади засюрчали, повилазивши з нірок, чорні цвіркуни (О. Донченко);
Повилізали з погребів люди (О. Довженко);
// розм. Вийти звідки-небудь (про всіх або багатьох).
Усі повилазили з-за столу (Панас Мирний);
Хлопчики повилазили з води і з гамором почали одягатися (Є. Кравченко);
Наче обвалом із снігових гір засипало Вітрову Балку. Уранці насилу з хат повилазили вітробалчани (А. Головко);
Так само, брязкаючи зброєю, позбігалась на подвір'я вся варта, повилазивши й повискакувавши з усіх шпарин та прибудівель (І. Багряний).
2. Піднятися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь (про всіх або багатьох).
Всі Паляникові діти .. кинулись до тину і повилазили на тин (І. Нечуй-Левицький);
Трусимо ми якось кислиці з кумом. Повилазили на дерево й трусимо (Остап Вишня);
* Образно. Всі бульдозери, скрепери, повилізавши на гору, позупинялись (О. Гончар);
// перен., розм. Домогтися певного суспільного становища будь-якими засобами (про всіх або багатьох).
Він зараз саме перелічує, хто має сидіти у пеклі: – Великі пани і їхні вірні лакузи, підпанки, які неправдою в пани повилазили, попи і ченці заразом, різні чини і писарі (М. Стельмах).
3. розм. З'явитися, показатися де-небудь, пробитися звідкись назовні (про все або багато чого-небудь); повисуватися.
Сиві коси повилазили з-під очіпка (І. Нечуй-Левицький);
Після дощу з кущів повилазили гриби (О. Іваненко);
На городах вже повилазили зелені квадратики цибулі (Д. Ткач);
Грубе .. коріння повилізало з усіх боків [дерева] (Г. Хоткевич).
4. Випасти у великій кількості або зовсім (про волосся, вовну і т. ін.).
Від паршів волосся повилазило, і голова голісінька, як долоня (Г. Квітка-Основ'яненко).
◇ [І] о́чі повила́зять (ви́лізуть) див. о́ко¹;
Неха́й (хай) повила́зять о́чі див. о́ко¹;
О́чі повила́зили див. о́ко¹;
(1) Хіба́ [ж] (чи) [тобі́ (йому́, їй і т. ін.)] повила́зило – уживається для вираження незадоволення ким-небудь, злості з приводу чогось; осліп (осліпла і т. ін.) чи що?
[Дід Юхим (до Ганни):] А сонечко вже за сніданок! Чи нема у тебе там?.. [Ганна:] Їсти? Учора ж і послідки вишкребла – хіба повилазило? (М. Куліш);
– Гей, гей, товаришу Пихтур, – кричав ще здалеку дід Олексій, – хіба ж тобі повилазило, що ти не бачиш нашого вимпела? (М. Чабанівський);
– А хто ж цей шофер? Як же це так? Хіба йому повилазило, не бачив, що на людину їде, – бідкалася мати (А. Хижняк);
Щоб (бода́й, аби́) мені́ о́чі повила́зили див. о́ко¹;
(2) Щоб (бода́й, аби́) мені́ повила́зило – уживається як клятва заприсягання в достовірності чого-небудь.
[Старшина:] Коли це було, кажеш? [Риндичка:] На тім тижневі, у середу. [Старшина:] ... Ти сама бачила? [Риндичка:] Своїми очима! Щоб мені повилазило, коли брешу! (М. Кропивницький);
(3) Щоб (бода́й) тобі́ (йому́, їй і т. ін.) повила́зило <�Повила́зило б тобі́ (йому́, їй і т. ін.)>, лайл. – уживається для вираження великого незадоволення з приводу чого-небудь (перев. небажаного).
Маркова корова пішла в шкоду, він біжить гречками і кричить: – А куди ж ти ото, ряба, пішла, щоб тобі повилазило! (Григорій Тютюнник);
–Та чи ти не здурів! – хапаючись за пазухи, заволали двірничихи. –Ось тобі наші пазухи, де тут що заховано, повилазило б тобі! (О. Гончар);
І чого повитріщали на мене свої очі баранячі, – думає Грицько. – Повилазило б вам! (А. Тесленко).
Словник української мови (СУМ-20)