повнісінько
ПОВНІ́СІНЬКО, розм.
Присл. до повні́сінький.
Митруньо вздрів багато дерев, а на землі повнісінько всілякого цвіту (Л. Мартович);
Мати була старосвітська жінка, міцно держалася старовини й боялась усякої новизни, а надто всього городського. Город, де повнісінько панства й усяких пройдисвітів та злодіїв, видавався їй проклятим місцем, де, куди не ступиш, скрізь або спокуса, або розпуста на тебе чигає (Б. Антоненко-Давидович);
Навпаки, ми вважали, що ластівки нам щастя приносять. Налетить їх, буває, повнісінько і до капітана в каюту, і до мене в майстерню... (О. Гончар);
Вона завжди збирала всяке насіння, зерно, коріння, маківки, і в сінях або ж у прохолодному запічку в неї було повнісінько найрізноманітніших вузликів, кількість яких ніколи не зменшувалась, – навіть тоді, коли треба було засівати або засаджувати город (Є. Гуцало);
Ще не закалатав старий дзвін на дзвіниці, а вже купи людей стояли біля церкви, і тільки-но відчинили браму – враз стало в ній повнісінько, так тісно, що й вужу не пролізти. І тихо (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)