повісити
ПОВІ́СИТИ, і́шу, і́сиш, док., кого, що.
1. Зачепивши якийсь предмет за що-небудь, надати йому висячого положення.
[Елеазар:] Я тим повісив сю арфу на вербі, що до нещирих пісень вона не може пригравати (Леся Українка);
Насилу звела руки [Мирослава], щоб повісити шубку на гачок (А. Головко);
// Прикріпити, причепити що-небудь до вертикальної поверхні.
Повісиш собі на стіну гуцульський килим, порозкладаєш на столі різні чудесно вирізьблені цяцьки, й око милується (П. Козланюк);
Отець Миколай крадькома зиркає на отця Вікентія: нащо він повісив цю картину..? (М. Стельмах);
// Перекинувши що-небудь через щось, накинувши на щось, залишити висіти.
Вона міцніше натягнула берет, повісила через плече санітарну сумку (О. Гончар);
Улас засунув штани під подушку, а піджак повісив біля себе на стільці (Григорій Тютюнник).
2. Опустити, нахилити донизу, додолу; схилити.
Лис бачить, що лев з ним не жартує, упав навколішки, повісив низько голову і каже: – Ваша величність, .. дозвольте слово мовити (з казки);
– Ти хто такий? – Петлюрівець повісив голову (О. Довженко);
А під вікнами Волиної квартири .. посходило безліч усякого добра: лопуцьків, м'яти, півників, тюльпанів, і повісив свої грона бузок (Ю. Яновський);
// Спустити донизу, звісити.
Гафійка тримає кухоль із водою, безсило повісила руку і ллє задумливо на землю воду (Ю. Яновський).
3. Скарати на смерть через повішення.
Шибениця! А на ній повісять от цього молодого легіня [легеня], орла полонинського, аби не грав він так більше ніколи! (Г. Хоткевич);
– А султан так розлютував на візира.., що наказав повісити його, як собаку (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)