погнати
ПОГНА́ТИ, пожену́, пожене́ш, док.
1. кого, що. Змусити рухатися в певному напрямку.
Чередник погнав скотину Попід гори на долину (Я. Щоголів);
Баба .. погнала на толоку бичка пасти (О. Іваненко);
* Образно. На Бессарабію пішов Оцей козак; погнало горе (Т. Шевченко);
// також без дод., розм. Насильно відправити, послати куди-небудь.
На панщину поженуть [Горпину], – дитинку за собою несе (Марко Вовчок);
Розгромлену десятирічку погнали [фашисти] з усіма вчителями в Німеччину (О. Довженко);
// розм. Спрямувати рух чого-небудь, повести у певному напрямку щось.
Я пішов до Жаб'я на склад дерева, збив дарабу і погнав її знов з дядьком Петром до Вижниці (І. Франко);
Мій приятель тепер хутко погнав свого човна, і я ледве поспішав за ним (Олесь Досвітній);
// Рвучко, підхопивши (вітром, бурею і т. ін.), понести.
Вітер, знявшись, куряву над майданом погнав... (О. Гончар);
// безос.
Провідника затишшя стривожило. – Не обернувся б вітер після цього, не погнало б воду з Азова... (О. Гончар).
2. кого. Примусити швидко бігти, їхати, йти і т. ін.
Михайло погнав коня так, що тільки кура́ по дорозі курить (Б. Грінченко);
Він стрибнув у сідло і з місця погнав коня чвалом (П. Панч);
// розм. Примусити кого-небудь швидко піти, відправитися куди-небудь з якимсь дорученням і т. ін.
Самієв знову погнав розвідників на фланги, поставивши завдання – шукати проходів (О. Гончар).
3. без прям. дод., розм. Швидко побігти, поїхати; помчати.
Десь колядували на одному й на другому кутку. Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко);
Макота хутко скочив на коня і погнав.., бо дві жниварки й досі стояли несправні (О. Донченко).
4. що, розм. Почати швидко, інтенсивно рости.
То хмари нивам шлють дарунок, Всю душу виливши до дна. І поженуть угору вруна Озимина і ярина (Л. Дмитерко);
// Збільшити кількість чого-небудь, вироблення чогось.
На фермі Рябуха через недовгий час вирівнялася, .. розкуштувала солодкі стебла молодої кукурудзи, принюхалася до масного духу еспарцету і погнала молоко, наче помпою (І. Волошин);
// Посприяти швидкому рухові, ростові чого-небудь.
Метке Грицькове слово влучило прямо її у серце й погнало кров у голову (Панас Мирний);
– Аби ще грип якийсь не вліз! – Подумав згодом Козоріз. – Ще пожене простуда гулі (С. Олійник).
5. кого, що. Примусити кого-небудь залишити якесь місце, приміщення і т. ін., піти геть; прогнати.
Як тілько стражника побачить [знахарка], зараз почне хреститись .. А як пожене [стражник її], то повернеться, та аж тричі на слід плюне, та ще й ногою розітре (Панас Мирний);
* Образно. Втома важкою брилою навалилась на неї, здавила мозок, погнала геть думки (Ю. Бедзик);
// Почати переслідувати, виганяти ворога.
І година прийде, під гармат акорди поженем на захід ми криваві орди (В. Сосюра).
6. кого, розм. Спонукати кого-небудь до швидкого виконання чогось; підігнати.
– Засвоївши [сценарій] й погодившись, режисер починає думати. Треба йому дати часу на думання. Бо коли його погнати, він ставитиме, не думавши, значить, картина вийде без думок (Ю. Яновський).
◇ Гна́ти (прова́дити) / погна́ти (провести́) химе́ри (химоро́ди) див. гна́ти;
Піти́ / погна́ти світ за́ о́чі (за очи́ма, у світ, світи́ і т. ін.) див. піти́;
(1) Погна́ти в ши́ю (поти́лицю) кого – примусити кого-небудь піти геть.
Говорять [шинкарка з невістками], щебечуть, розказують: .. кого прийшла жінка та заняла [зайняла] з шинку, хто жінку у потилицю погнав і очіпок .. збив (Г. Квітка-Основ'яненко);
* У порівн. Добравшись до гори, Карпо, мов хто його погнав у шию, пужнув уперед (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)