поговір

ПОГОВІ́Р, во́ру, ч.

Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка.

Дехто жалів Параскіцу, уважаючи її офірою поговорів (М. Коцюбинський);

Ну, а вмів же бути і суворим, І безжальним бути Вишня міг, Як назустріч чорним поговорам Підіймав свій праведний батіг! (М. Рильський);

// Поширення таких чуток, звісток; пересуди.

Образа, гора тяжкої образи дочки, людські поговори та сміхи, – все разом піднялось у голові матері (Панас Мирний);

– І це ти, мій син, отак діяв; на розголос, на людський поговір, на злі язики поклав те, що треба було тишком-нишком зам'яти, по-сімейному (А. Шиян);

// Недобра слава; поголоска.

[Тетяна:] Буває так, що найневиннійша [найневинніша], по своїй простоті, терпить поговір од людей (І. Котляревський).

Значення в інших словниках

1. поговір — (недоброзичливе обговорення чиєїсь поведінки) мн.: пересади, розмови, перегуди, балачки, (поширення неправдивих чуток) поголос, поголоска, слава (пішла).  Словник синонімів Полюги
2. поговір — погові́р іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. поговір — див. ПЛІТКА; (на кого) неслава, <�недобра> слава, р. поголоска.  Словник синонімів Караванського
4. поговір — див. наклеп  Словник синонімів Вусика
5. поговір — [погоув’ір] -говору, м. (на) -говор'і, мн. -говорие, -говор'іў  Орфоепічний словник української мови
6. поговір — -вору, ч. Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка. || Поширення таких чуток, звісток; пересуди. || Недобра слава; поголоска.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. поговір — Погові́р, -во́ру; -во́ри, -рів  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. поговір — ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн.  Словник синонімів української мови
9. поговір — ПОГОВІ́Р, во́ру, ч. Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка. Дехто жалів Параскіцу, уважаючи її офірою поговорів (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
10. поговір — Погові́р, -во́ру м. Толки, сплетни, пересуды. На Тетяну поговір, що Тетяна вмерла: вона лежить на печі, і ноги задерла. Ном. А на мене молодую поговір та слава. Мет. 85. Як ми любилися, та й не побралися, слави-поговору понабіралися. Мет. 84.  Словник української мови Грінченка