поговір —
[погоув’ір] -говору, м. (на) -говор'і, мн. -говорие, -говор'іў
Орфоепічний словник української мови
поговір —
-вору, ч. Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка. || Поширення таких чуток, звісток; пересуди. || Недобра слава; поголоска.
Великий тлумачний словник сучасної мови
поговір —
ПОГОВІ́Р, во́ру, ч. Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка. Дехто жалів Параскіцу, уважаючи її офірою поговорів (М.
Словник української мови у 20 томах
поговір —
ПЕРЕ́СУ́ДИ мн., розм. (детальне, часто недоброзичливе обговорення чиїхось вчинків, поведінки тощо), РОЗМО́ВИ мн., ПЕРЕГУ́ДИ мн., розм., СУД-ПЕРЕСУ́Д розм., БАЛАЧКИ́ мн., розм., ТО́ЛКИ мн.
Словник синонімів української мови
поговір —
ПОГОВІ́Р, во́ру, ч. Свідомо неправдива або викликана необізнаністю з фактами чутка, звістка про кого-, що-небудь; плітка. Дехто жалів Параскіцу, уважаючи її офірою поговорів (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
поговір —
Погові́р, -во́ру м. Толки, сплетни, пересуды. На Тетяну поговір, що Тетяна вмерла: вона лежить на печі, і ноги задерла. Ном. А на мене молодую поговір та слава. Мет. 85. Як ми любилися, та й не побралися, слави-поговору понабіралися. Мет. 84.
Словник української мови Грінченка